Форум на ОКУЛУС

(Автоматический перевод с транслита!)

Теперь я понимаю, почему первым оружием путина через лукашенко было именно наводнение Прибалтики и Польши нелегальными эмигрантами. Ослабить экономику этиx стран.

Сказали спасибо: 2     

(Автоматический перевод с транслита!)

Еще раз повторюсь. В Штаты эмиграция была добровольной, и иx власти решали политические и экономические проблемы так, как в то время могли.

А Россия оккупировала многие страны !! И строила свою экономику насильно.

Вот вам и ответ, почему в Сштаты люди тянуться, а из россии бегут, как от черта.

И это все понимают. Одним русским не ясно. Так может проблема в иx головаx?

Сказали спасибо: 2     

У нормальних людей в Chrome є автоперекладач:

Читайте:

Сталін за тих років був заклопотаний боротьбою за владу в Кремлі. Але вже тоді він добре знав своїх майбутніх супротивників на шляху створення тоталітарної держави: це — економічно незалежне селянство і рухи за національну самостійність республік. Сталін розумів, що в національних республіках ці дві сили, за самою своєю природою протистоячи тоталітаризмові, тісно пов"язані між собою. "Основу національного питання, його внутрішню суть все таки становить селянське питання. Саме цим пояснюється, що селянство являє собою головну армію національного руху", — писав він 1925 року.

Колективізація на Україні завдала одночасного удару і по самостійності господарського життя селян, і по національних цінностях українців. Здійснювалася вона найбільш варварськими, найбільш нелюдськими методами. До 1931 року було «конфісковано близько 200 тисяч куркульських господарств, їх майно передано у суспільні фонди колгоспів. Найбільш злісна й активна частина куркульства була переселена в інші райони країни», — читаємо в Очерках истории Коммунистической партии Украины. Й один мільйон 200 тисяч українців заслано на Сибір та в Казахстан. Більша частина з них (у першу чергу діти та жінки) загинула.

Спроби керівництва Комуністичної партії України запроваджувати колективізацію помірним темпом викликали незадоволення Москви. У постанові ЦК КП(б)У та Раднаркому України від 25 грудня 1929 року пляновано до жовтня 1930 року колективізувати 21,6% орних земель. Але вже через 10 днів ЦК Всесоюзної КП(б) ухвалив конечно прискорити темпи колективізації на Україні з тим, щоб завершити її до 1932 року. І на жовтень 1930 року було колективізовано не 21%, а 70% всіх орних земель.

Похаплива, непродумана, економічно не обґрунтована примусова колективізація привела до раптового занепаду сільськогосподарського виробництва, у тому числі й хліба.

Але плян хлібозаготівель не лише не зменшено, враховуючи створену на селі ситуацію, але, навпаки, значно збільшено. 1930 року з України було вивезено 7,7 млн тонн зерна (33% всього врожаю), тоді як значно сприятливішого з цього погляду 1926 року вивезли лише 3,3 млн тонн. Той хліб головним чином ішов на покриття експортних зобов’язань Радянського Союзу. Важлива й та обставина, що хлібозаготівлі з України складали 38% всіх заготівель хліба в СРСР, хоча врожай на полях української республіки становив лише 27% всього врожаю в Радянському Союзі.

Вже в 1930 році українські селяни не мали достатньої кількости зерна для посівів на наступний рік. 1931 року Україна повинна була здати знову 7,7 млн тонн зерна, не зважаючи на те, що врожай зернових (навіть у згоді з радянськими статистичними даними) знизився майже до 5 млн тонн. Та ще близько 30% зерна було втрачено під час жнив. На весні наступного року з України вивезли 7 млн тонн зернових (91% лляну). Селянам залишилося по 112 кілограмів хліба на рік, тобто по 300 грамів на день на одну особу.

А хліб — єдине, чим харчувалися в українських селах. Колективізація призвела до масової втрати поголів"я худоби. Вже в червні 1930 року на Харківській обласній партійній конференції Косіор говорив про зменшення кількости тварин у сільському господарстві на 16%.

  

Газети того часу постійно повідомляли про масову загибель корів, овець, свиней та звинувачували в диверсіях куркулів-шкідників (хоча вже всі "куркулі” були вивезені на Сибір). Взимку 31-32 року, наприклад, лише в одному районі Полтавської области загинуло 8 тисяч свиней. І так було скрізь. Невміння правильно вести господарство, відсутність морального чи матеріального зацікавлення колгоспників своєю працею, бездарна організація виробництва та погане забезпечення новостворених колгоспів — все це призвело до того, що плани з м’яса були виконані лише на 10-20%. Та й те м’ясо, що було, вивозилося до індустріальних центрів республіки або за межі України. Колгоспники м’яса й не бачили. Овочів також не було.

Вже наприкінці 1931 року стало очевидним, що Україні загрожує страшний голод. На весні 1932 року всі запаси хліба, що. ще залишались в селян, забрали для посівного фонду. Й однак того року спромоглися засіяти лише частину всіх орних площ. Сіяти не було чим і не було кому. Багато селян, щоб прогодувати родини, покидали свої села і йшли на пошуки хліба.

Насувався голод. Ще можна було спробувати уникнути його. Знизити пляни хлібозаготівель, дати зерно для сівби з загальносоюзного фонду, допомогти голодним районам продуктами з інших областей та республік Союзу, де справи з хлібом стояли краще. Можливо, знизити темпи будівництва підприємств важкої промисловости, яке велося за гроші, одержані за продаж селянського хліба. І припинити процес колективізації (наприклад, повернути частину тварин та заготовлений для них корм в руки селян, пороздавати ввесь утримуваний в коморах хліб і т. д.). Але нічого цього не було зроблено.

Керівництво компартії України неодноразово зверталося на початку 1932 року до Москви з проханнями послабити тиск на Україну. Воно попереджало, що українське сільське господарство опинилося в критичному становищі. Але Сталін безжалісно йшов до своєї мети — побудови тоталітарної комуністичної системи. А для цього конечно було придушити залишки селянської ініціятиви, примусити селян (хай навіть ціною життя мільйонів) безвідмовно працювати в колгоспах на рабських умовах. Тим більше, що хотілося поспішати з індустріялізацієюта мілітаризацією країни. І крім того, найменший вияв політичної самостійности українських комуністів викликав у Сталіна подразнення. Не забуваймо, що він вважав "національне питання — питанням селянським", і У липні 1932 року Сталін відряджує на III загальноукраїнську конференцію КП(б)У, присвячену одному питанню — становищу на селі — своїх підручних Молотова й Кагановича. У відповідь на скарги Скрипника, що в українських селян "уже більше нема чого забирати, тому що вже все вичищено під мітлу", сталінські емісари заявили: "жадних поступок чи сумнівів щодо питання виконання завдань, поставлених партією і радянським урядом перед Україною, не буде"!

І це все в той самий час, коли плян виробництва зерна було виконано на Україні лише на 30%, картоплі — на 25%, овочів — на 26% (за даними радянської статистики). Про м’ясо взагалі не повідомлялося.

  

За цих умов заява представників Сталіна означала лише одне: Кремль свідомо йде на злочин, на масове вбивство голодом українських селян.

Як же практично запроваджувався в життя сталінський плян "хлібозаготівель”, а точніше — плян знищення мільйонів людей?

Уже в серпні 1932 року було введено смертну кару за "розкрадання” колгоспної власности, чим санкціоновано вбивство голодних селян, що збирали колоски на колгоспних полях.

Невдовзі Кремль скасував постанову уряду України про виплату колгоспникам авансу на трудодні в рахунок майбутнього врожаю. Замість того ухвалено рішення не видавати хліб на трудодень до виконання лляну хлібозаготівель і, крім того, відібрати у колгоспників вже виданий хліб, а також перерахувати в фонд хлібозаготівель зерно з інших колгоспних фондів, включаючи і посівний.

Під тиском Москви ухвалено резолюцію ЦК КП(б)У від 17 листопада 1932 року, в якій сказано, що в сільських партійних організаціях України виявлені "безпосередні зв’язки цілих груп комуністів та окремих керівників партійних клітин з куркулями та петлюрівцями, наслідком чого деякі партійні організації стають на бік класового ворога".

На Україну для проведення хлібозаготівель спрямовано 112 тисяч членів партії, в основному з індустріальних центрів Союзу,— людей, що не знали і не бажали знати проблем села (це майже в два рази більше, ніж прибуло для проведення колективізації в 1929-30 роках).

  

Були заведені "чорні списки" районів, які не виконували плянів хлібозаготівель. 6 грудня 1932 року була ухвалена злочинна Постанова Рвднаркому УРСР та ЦК КП(б)У. Наведемо її з деякими незначними скороченнями:

"У зв’язку з ганебним зривом кампанії хлібозаготівель, організованим контрреволюційними елементами при участі і навіть на чолі з деякими комуністами та пасивному і байдужому ставленні до цього партійних організацій [названих у Постанові районів — В. М.], Раднарком УССР та ЦК КП(б)У вирішили виставити ці райони на чорну дошку та застосувати до них такі репресивні заходи:

1) Припинити постачання цих районів промисловими товарами та стримати всю державну торгівлю, для чого закрити в тих районах державні та кооперативні магазини і вивезти з них всі наявні товари.

2) Заборонити торгівлю товарами широкого вжитку, яку до того часу провадили колгоспи та індивідуальні господарства.

3) Стримати всі кредити цим районам і відібрати назад все. що було видано раніше.

4) Замінити особистий склад місцевого адміністративного та господарського керівництва, усунувши звідти всі ворожі елементи.

5) Провести те саме в колгоспах, звільнивши звідти ті ворожі елементи, які брали участь у зриві хлібозаготівель’’.

На "чорну дошку" було записано 86 районів України.

27 грудня 1932 року ухвалою Центрального Виконавчого Комітету СРСР було введено єдину пашпортну систему, що закріплювала селян (як кріпаків) до їх місць проживання, до колгоспів. Незабаром колгоспникам заборонили працювати на фабриках і в шахтах.

На станціях та дорогах, що вели в міста, куди селяни намагалися втекти від голоду, були виставлені спеціальні охоронні загони. Кордон з Росією був перекритий військами НКВД, які стріляли в натовпи українських селян, що втікали від голоду.

Втікати було нікуди, їсти було нічого, лишалося одне — помирати. Спершу помирали діти і старі. Помирали вдома, на полях, серед хлібів нового врожаю, що починали зеленіти, на дорогах. У багатьох районах вимерло за зиму і весну 1933 р. до половини всього населення. Цілі села вимирали і заростали бур’янами. Ті, кому все ж пощастило через облогу прорватися до міст, помирали на вулицях. Кожного дня робітники міст України, вирушаючи на працю, повинні були переступати через трупи. В селах почалося людоїдство. Матері закопували в землю своїх ще живих дітей.

  

Свідок, який пережив те пекло, розповідає, як в одному селі міліціонер, який приїхав визбирувати трупи, запропонував одному хлопчині: "Давай я тебе сьогодні відвезу на кладовище. Тобі однак помирати, а мені потрібно буде ще раз за тобою завтра коні ганяти".

У ті дні на Україні кожного дня помирало 25 тисяч осіб. Смертність на весні 1933 року в п’ять разів перевищувала (у відсотковому відношенні до всього населення) смертність в Індії під час найстрашнішого голоду 1918-19років. І вдвічі перевищувала смертність в країнах-учасницях Першої світової війни.

У січні 1933 року на Україну прибув спеціяльний посланець Сталіна — Постишев. Керівники України благали його зробити останню спробу врятувати людей від неминучої загибелі — видати колгоспникам відібраний у них хліб, що ще залишався в елеваторах та в коморах України, звідки його вивозили за кордон. У відповідь Постишев сказав: "Не може бути й мови про допомогу держави доставами зерна для сівби. Зерно повинні знайти й засіяти самі колгоспи, колгоспники та одноосібники’’. Партійці, міліціонери і частини НКВД шукали зерно, яке ще могло залишитись у селян, для нової посівної кампанії. Та тільки звідкіля йому взятися? Люди мерли далі.

Винуватцями української трагедії Постишев і московська партійна преса оголосили націоналістів, що пролізли в партію, і процес ’’українізації”. 50 тисяч українців було виключено з партії та, в більшості, заарештовано. Чубаря усунули з посади голови Раднаркому України, Скрипник поповнив самогубство. На зміну ’’українізації” прийшла русифікація. Селяни далі помирали від голоду.

Так, очевидно на українських комуністах лежить значна доля відповідальности за трагедію українського народу. Відповідальні вони за те, що слухали й виконували ухвали кремлівського керівництва, добре розуміючи, що ці ухвали несуть загибель мільйонам людей. Та ще більша відповідальність лягає на тих, хто безпосередньо здійснював злочинну політику центральної влади (Постишев, Молотов, Каганович), на тих, хто визначав політику (Сталін), на всю систему тоталітарного комунізму.

  

Зупинімося коротко на втратах в інших районах СРСР. Загальні втрати Радянського Союзу за 1926-39 роки, розраховані тією ж методою, становлять близько 9 мільйонів осіб, у тому числі 5,4 мільйони дорослих і 3,6 мільйона дітей.20 Таким чином на одну Україну припадає трохи більше половини всіх втрат. Іншими дуже потерпілими районами були Північний Кавказ та Казахстан. На цих територіях також виявлені величезні втрати дітей — перша прикмета втрат від голоду, — а також загальний спад населення. Відомо, що тільки скорочення кількости казахів за 1926-39 роки визначається числом 970 тисяч осіб. Сильно постраждали й інші кочові народи, які не відразу могли пристосуватися до безглуздих в їх умовах вимог усуспільнення худоби.

Зазнали втрат, хоч і в меншій мірі, ніж Україна, Північний Кавказ і Казахстан та інші райони СРСР (як села, так і міста). Практично не було територій, які не знали втрат. Справа в тому, що хоч голод заполонив лише частину країни, а страшного смертельного голоду зазнало тільки сільське населення України, Північного Кавказу, Казахстану, деяких районів Поволжя та Сибіру, але погіршення харчування та умов життя мало місце по всьому СРСР.

На закінчення хочу повернутися до загальних чисел. Втрата 4,5 мільйона осіб при загальному числі населення України біля ЗО мільйонів становить 15%. Це означає, що майже у кожній родині (в середньому селянська родина мала біля 5 осіб) були загиблі. І коли в якійсь родині обійшлося без жертв, то це значило, що в родині сусіда загинуло декілька осіб. Послаблене і частково знищене сільське населення підкорилося і надалі беззастережно виконувало розпорядження влади. З цього часу постачання зерна державі збільшується удвоє-втроє порівняно з передколективізаційними 1926-28 роками, при тому, що врожаї залишалися такими ж або навіть зменшилися.

Саме ця "рішуча перемога” дозволила товаришу Сталінові виголосити перед колгоспниками знамениті слова:

"Жити стало краще, веселіше, але це веде до того, що населення стало розмножуватись набагато швидше, ніж за старих часів. Смертність стала меншою, народжуваність більшою, і чистого приросту виходить незрівняно більше... тепер у нас чистого приросту виходить близько трьох мільйонів осіб".

  

(Автоматический перевод с транслита!)

Ле-с и ссылку, пожалуйста на источник, а то не поверят.

  

А,

я вже писала на 22-й сторінці

Відповідна книга "ГОЛОД НА УКРАЇНІ, 1932-1933

ВИБРАНІ СТАТТІ Упорядник Надія Каратницька, 1985 рік".

Нехай шукають, завантажують.

Фільм, на який дала посилання, паралельно книзі.

Сказали спасибо: 1