Форум на ОКУЛУС

Поздравляю форумчан с наступившим Новым Годом!

По восточному календарю - год черного водяного Кролика. Символ женской энергии "инь", поэтому считается, что женщины в новом году априори впереди.

Кролик являет собой гармонию - доброты, крепкой семьи, счастливого дома, теплых и душевных отношений.

Решительность и смелость - олицетворяющая кролика несёт с собой энергию инициирования, чести и достоинства, благородных поступков.

Многим предстоит пройти еще немало испытаний.

Желаю всем - стойкости, смирения, терпения, по возможности спокойствия и силы выстоять.

Мир меняется, да так, словно огромный , неповоротливый корабль идущий во льдах ,резко меняет курс.

Всем удачи

Сказали спасибо: 1   Выразили несогласие: 1     

С новым годом Наталья и форум! Я в России по печальному поводу- моя мамочка скончалась 21 декабря. В моем соляре на 2022 был Южный узел на Нептуне в 11 доме и Плутон в первом

  

І нічого з цього рашистам та й росіянам загалом не знайомо.

А це точно. Готуйтесь .

Готуйте дітей до того, що наступні десятиріччя будуть для них виживанням.

Не буде у вас такої можливості

З новим Фатумом, падли!

Сказали спасибо: 4   Выразили несогласие: 5     

Рашистов с Новым Годом не поздравляем и ничего хорошего не желаем

Да рашикам сейчас не позавидуешь. Только цикл начался. Я бы сразу в интернаты сдал , чтобы не мучить их....

Сказали спасибо: 1   Выразили несогласие: 2     

astrofox98

Спасибо, Вас тоже с Праздником

Сожалею и сочувствую Вам терять близких - боль..

  

Ох ти ж бля яка снігуронька.

наташ,

ти стільки буков понаписувала в темі ім вашого кінця,

що я, мабуть, прогледіла слова співчуття

І вибачення перед українцями за тисячі вбитих вами наших громадян.

Не співчувається? Аж так, що на питання

В лоб про вбитих українських дітей, ти

Не спромоглась нічого сказати.

Сказали спасибо: 2   Выразили несогласие: 3     

російці, всі в курсі, що скоро святкуватимете після нашої перемоги?

Сьогодні день народження Степана Бандери.

Щиро вітаю всіх нас і вас з цим святом!

🟥❤️❤️1 січня 1909 року у селі Старий Угринів (тепер Калуського району Івано-Франківської області) в родині греко-католицького священика народився лідер Проводу Організації Українських націоналістів, провідник українського народу, Степан Бандера.

Календарні дати повертають до життя старі і призабуті радянські пропагандистські кліше (терорист, зрадник, колаборант), які подаються як «нове бачення» істориків. Схоже було в 2007 році зі століттям Романа Шухевича. У випадку з Бандерою, судячи з дотеперішніх публікацій, до цих штампів додаються ще й нові стереотипи.

На переломі 1935-1936 років Степан Бандера опинився на лаві підсудних у Варшаві, його ім"я перебуває в епіцентрі словесних баталій. Вже понад сімдесят років українці, поляки, росіяни, євреї, представники інших національностей дискутують про його місце і роль в історії.

Попри відмінності між носіями стереотипів, є два суттєві об"єднуючі моменти. Перший принциповий момент: такі стереотипи підводять до висновку, що Бандера в жодному випадку не може бути національним героєм. Другий момент методологічний, але не менш важливий: роблячи ті чи інші висновки про Бандеру, історики та публіцисти, які представляють обидві згадані тенденції, не вважають за необхідне покликатися на документальні джерела. В результаті до радянських аксіом, що не потребували доведення, на кшталт «Бандера - нацистський прислужник», додалися новітні: «Бандера не визнавав демократичних принципів, закладених ІІІ Збором ОУН» чи навіть «виступав проти створення УПА». Для остаточного спростування стереотипів потрібні серйозні, оперті на широку джерельну базу дослідження. Проте реальність зобов"язує ризикнути зробити це в межах невеликої публіцистичної статті.

  

🔴ТЕРОРИСТ⚫️

Цей штамп щодо Степана Бандери, напевно, найстаріший, адже терористом його називала ще польська влада. Відповідаючи на цей закид на суді у Варшаві, він чітко показав своє ставлення до терористичних методів боротьби в тактиці ОУН:

Терористами польська влада називала не лише Степана Бандеру, але і його соратників, котрі боролися в рядах Української військової організації чи ОУН. Як свого часу росіяни називали Юзефа Пілсудського та діячів Польської військової організації, які боролися проти російської влади. Як, зрештою, у всі часи називає революціонерів будь-яка окупаційна влада. Насильство, освячене державною владою, називають політикою, навіть якщо її результатом будуть тисячі чи мільйони загиблих. Силова спроба протистояти цьому насильству поза державними інституціями автоматично шельмується як терор. Тому практично кожен національно-визвольний рух проходить етап, коли його представляють як терористичний, а його антиокупаційну боротьбу як терористичні акти. Щойно після того, коли цей рух набирає обертів, переростає з формату збройної боротьби окремої організації в загальнонаціональну боротьбу, знаходить собі союзників у світі і, врешті, перемагає, лише тоді він позбавляється цього принизливого тавра. Польський, ірландський, єврейський національно-визвольні рухи демонструють саме такі сценарії розвитку. Колишні терористи Пілсудський, Коллінз, Бегін після перемоги ставали національними героями та керівниками відновлених держав. Діячі українського визвольного руху, які протиставилися державному терору Польщі, СРСР та Німеччини, не дожили до своєї перемоги. Проте створення незалежної української держави - свідчення перемоги їхнього руху, а тому настав час позбавити їх тавра «терористів».

  

🔴КОЛАБОРАНТ⚫️

Основним елементом радянської пропаганди, спрямованої проти ОУН та УПА, було постійне звинувачення у колаборації з нацистами. І, не зважаючи на опубліковані тисячі документів, десятки досліджень про антинацистську боротьбу українських націоналістів, цей міф продовжує існувати. В межах пропаганди Степан Бандера розглядався, часом розглядається й досі, як мало не головний приспішник Гітлера в Україні. Тим часом Бандера скептично оцінював можливість використання німецької допомоги у відродженні України. Цей момент став одним із ключових в його дискусії зі старшими членами ОУН, яка закінчилася розколом організації. Андрій Мельник та інші ветерани визвольних змагань 1917-1920-х років, опираючись на досвід 1918 року, були переконані, що лише українсько-німецька співпраця може привести до незалежності. Степан Бандера головним вважав принцип опори на власні сили, а зовнішню допомогу розглядав лише як імовірний допоміжний засіб. Не маючи довіри до німців, він шукав інших союзників: в 1940 році через свого брата Олександра Степан Бандера, зокрема, вів переговори з міністром закордонних справ Італії Чіано щодо можливої італійської підтримки українського визвольного руху. Поряд з тим, розроблялася концепція створення фронту поневолених народів. Актуальність таких кроків посилювала міжнародна ситуація після 23 серпня 1939 року, коли Німеччина стала союзником головного ворога ОУН - СРСР. Пакт Молотова-Ріббентропа ще раз довів, що в справі відновлення української держави не слід цілковито покладатися на німців. Тому 30 червня 1941 року ОУН під керівництвом Бандери проголосила Акт відновлення незалежності України без жодного узгодження із «союзниками». Не зважаючи на наявні в ньому дипломатичні дифірамби на адресу Гітлера, німці чітко зрозуміли, що їх ставлять перед доконаним фактом. Аби спинити «українську самодіяльність», поліція негайно затримує Степан Бандеру і ставить перед ним вимогу відкликання Акту. Це була пропозиція, від якої не можна відмовлятися, але Бандера зробив це. Всім, хто досі вірить у Бандеру-«німецького підлабузника» раджу почитати унікальний німецький документ - протокол розмови керівника ОУН із заступником державного секретаря Ернстом Кундтом від 3 липня 1941 року. 32-літній юнак, вчорашній політв"язень, керівник підпільної організації поневоленого народу проти високопоставленого чиновника Третього рейху, перед яким тремтіли керівники держав. У відповідь на звинувачення в неузгодженості дій націоналістів з німецьким керівництвом Бандера бере на себе цілковиту відповідальність за Акт, більш того, додає:

💬«Я хочу ще раз вияснити, що всі мої накази не залежали від будь-якого розпорядження чи згоди німецьких властей. Видаючи свої накази, я не покладався на жодні німецькі власті, ані на їхнє погодження, але тільки на мандат, який я отримав від українського народу».

Вдруге після 1936 року Бандера своєю принциповою позицією поставив себе перед перспективою смерті. Далі були перебування під арештом, що мало «допомогти» змінити непродумане рішення, концтабір «Заксенгаузен» як покарання за те, що це рішення не було змінене.

В 1944 році, коли стала зрозумілою німецька поразка на східному фронті, нацисти спробували відновити свої загравання з українцями, для чого, власне, й був залишений живим Бандера. Його вивезли із «Заксенгаузена» і поселили як арештанта в будинку під Берліном. Він щойно вийшов з табору, не мав інформації про події на фронтах, про справи в Україні. Цим пробували скористатися німці, запропонувавши очолити пронімецький український комітет, «освятити» своє присутністю черговий колабораціоністський проект. Бандера не піддався спокусі примарної влади - відмовився. Його принциповість черговий раз стала на заваді використання його самого та всього визвольного руху для реалізації чужих інтересів.

  

🔴АВТОРИТАРНИЙ ЛІДЕР⚫️

Саме ця принциповість і непоступливість часом представляються як авторитаризм, нездорові амбіції чи навіть «вождистські замашки». Для довершення образу Бандери як авторитарного лідера «однозначно стверджують» про несприйняття ним демократичних цінностей як в масштабах організації, так, тим паче, держави. Скільки правди в цих тезах? Очевидно, що Бандера був амбітною людиною, вірив у визначальну роль вольових особистостей в історії, з дитинства готував себе до великої місії. Він формувався в епоху, коли авторитарні тенденції домінували повсюдно, державами керували вожді, фюрери та дуче. Проте саме Бандера очолив опозицію, яка піднялася проти «вождизму» в ОУН. Саме він і його товариші «крайовики» протиставилися спробі становлення автократичної влади в організації на чолі з Андрієм Мельником. Створений ними Революційний провід, попри значні повноваження Голови, був командою сильних керівників. Бандера як лідер вивів на керівні ролі Романа Шухевича, Василя Кука, Романа Кравчука, Дмитра Грицая, Ярослава Старуха та інших, які очолили різні ланки визвольного руху вже після його ув"язнення, які забезпечили тривалу ефективну боротьбу підпілля. Як свідчать документи, в Проводі Бандери рішення приймалися більшістю, тобто кожен голос мав значення. Саме такий стиль роботи він вважав очевидним і необхідним. В одному зі своїх листів в Україну Бандера писав:

«В кожному Проводі, який я провадив, зокрема в Проводі ЗЧ (Закордонних частин) ОУН існував і дальше існує такий порядок: всі рішення приймаються більшістю голосів. Голоси всіх членів Проводу рівні. Справи вирішуються після всебічної дискусії. Кожен член проводу має право піддавати під розгляд і вирішення Проводу кожню справу... Це елементарні засади функціонування Проводу, і ніколи не було в нас думки застосовувати іншу методу».

Як кожен керівник, Бандера прагнув до домінування власної політичної сили, проте ніколи не робив з цього головної цілі. Сформульований ним принцип «нашою перемогою є перемога наших ідей» реалізовувався на практиці - утворений в червні 1941 уряд (Українське державне правління) складався з керівників різних політичних сил.

Поширене сьогодні в історіографії та публіцистиці твердження про те, що Бандера не сприйняв рішень ІІІ Надзвичайного великого збору ОУН, бо, перебуваючи в ув"язнені «пропустив процес визрівання в ОУН демократичних тенденцій», є неправдивим в кількох моментах. По-перше, Бандера ніде і ніколи не відмовлявся від рішень цього збору, вважаючи їх зобов"язуючими як для себе, так і для всіх членів ОУН. По-друге - процес визрівання демократичних тенденцій в програмі ОУН почався не в 1943, а в 1940 році саме під керівництвом Степана Бандери. Гасло «Свобода народам! Свобода людині!», яке представляється як квінтесенція цього процесу, вперше прозвучало не в рішеннях 1943 року, а в маніфесті ОУН з грудня 1940 р. «Бандера авторитарний вождь, який не визнає демократичних норм» - це звинувачення було сформульоване його опонентами в другій половині 1940-х років на еміграції і використовувалося в типовій для еміграції політичній боротьбі. При цьому одним із «головних речників демократизації» представлявся Микола Лебідь, людина, усунена з поста провідника ОУН в 1943 році за авторитарний стиль керування. На жаль, багато істориків некритично прийняли цей закид, не намагаючись верифікувати його з допомогою доступних джерел.